Випадок на початку служби

В учбовій частині, що біля Тамбова,

нам служба спочатку здавалась страшна;

далеко до рідних, далеко до бога,

та близько прискіпливий наш старшина.

Були ми, звичайно, тій службі не раді,

перебивалися, хто як умів...

В позачерговім – по звичці – наряді

на кухні тим вечором посуд я мив.

Був злющим до краю... Роботи – до дідька...

Вся “наша” неділя пішла нанівець...

Аж тут підкликає до себе Бездідько –

та ледве не плаче,

схвильований весь...

Я вийшов до “залу”.

А там – футболісти:

приїхали з матчу й прийшли попоїсти;

та тільки (не знаю: чия вже вина)

усі аж просякнуті духом вина.

І що ж там творилось!..

“Соколики” наші,

як видно, бачками перлової каші

зіграли в футбол... То ж і матчі були:

засипала каша долівку й столи...

Підходжу до столу, хоч бачу: неладно,

бо проти мене – вся футбольна команда...

“Вже, хлопці, награлися?

Вистачить грати:

треба ж іще за собою прибрати...”

Піднявся один для загального блага,

ошкірився:

“Што тєбє нада, салага?..”

Та з виглядом, мов забиває гол,

зневажливо кинув: “хохол – дряхол”...

Не пригадаю, про що він там ще ліпив,

бо накотилось –

хоч падай, хоч стій...

Я звичним “крюком” його вдарив по щелепі,

і він непритомно звалився під стіл.

Схопилася тут вся футбольна команда,

з десяток болільників –

тільки б їм знак!..

Та я закричав наполегливо й владно:

“Чого єрепенитесь, мать вашу так!

Хто буде вбирати за вами, свинота?..

Тут не прислуга – покірна й німа...

Нагидили здуру – то ваша робота!

Та швидше ви, доки нікого нема!”

І бачу:

взялася за діло громада,

давай прибирать за собою той жах...

Мене ж заспокоював “старший” команди,

трохи знайомий старший сержант.

В приглушених звуках почув я овацію.

А хлопці учились стоять за своє,

учились також поважати націю,

тим більше, що “нація” здорово б’е...

16.11.90

Л.Терехович під час строкової служби в Радянський армії 1961-1964 р.